<< Главная страница

ЛIНА КОСТЕНКО Маруся Чурай



Категории Поети-Шiстдесятники ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Роман у вiршах Роздiл I Якби знайшлась неопалима книга Такого-то року й такого то дня Маруся Чурай на лавi пiдсудних, i пiв-Полтави свiдкiв пiд дверима. Маруся стоïть перед судом тому, що ïï звинувачують у навмисному отруєннi свого коханого Гриця Бобренка. Один за одним свiдки розповiдають, що бачили, як Гриць i Маруся зустрiчалися, як дiвчина кинулася через кохання в рiчку, i ïï врятував Iван Iскра. Мати Гриця привела аж сiмнадцять свiдкiв, якi стверджують, що Маруся — вiдьма. Горбань вважає, що Чураïвна, дiзнавшись про одруження свого нареченого з iншою, Галею Вишнякiвною, спецiально напоïла його отрутою. Сама ж Маруся стоïть i мовчить. А Бобренчисi так хочеться бачити ïï приниження, каяття. Вона розповiдає, що не заважала ïх нiм зустрiчам, щоб син не бiгав до жiнок легкоï поведiнки. Яким Шибалист розповiв громадi, як рiс Грицько, якого Чураï i годували, й на розум наставляли, бо матерi його все нiколи було: воювала — за курку, за телицю, за межу. Дiти зростали разом, покохали одне одного. Маруся — щиро, самовiддано, а от у Гриця в душi двоïлося: Вiд того кидавсь берега до того. Любив достаток i любив пiснi. До суду прибув посланець iз Сiчi з листом про необхiднiсть допомоги Хмельницькому. Вiн послухав справу i сказав, що треба подивитися ще з боку зради: Зрадити в життi державу — злочин, а людину — можна?! Найбiльше страждає Iван Iскра, козак, що любить Марусю. Але вiн, перш за все, патрiот, тому говорить: Ця дiвчина не просто гак Маруся. Це — голос наш. Це — пiсня. Це — душа... Коли в поход виходила батава, — ïï пiснями плакала Полтава... Людей такого рiдкiсного дару хоч трохи, люди, треба берегти! Але суддi ухвалили вирок — страту на шибеницi. Роздiл II Полтавський полк виходить на зорi Спливає час. Усюди битви. У боях вирiшується доля народу: Там бiй гримить. Там гине наша воля. Там треба рук, i зброï, i плечей. I що там, здавалося б, чиєсь маленьке життя. Але Полтава мовчить, приголомшена власним вироком. Сумно, без пiсень, виходить Полтавський полк на зорi в похiд. Iскра мчить посланцем до гетьмана Хмельницького. Роздiл III Сповiдь Очiкуючи страти, Маруся думає: Пройшло життя. Не варто було й труду. Лише образи наберешся вщерть. Вона зневiрена, покинута, до того ж i не винна у смертi Гриця. Картає себе, що загинув хлопець не по-людськи, усi з ним прощаються, тiльки до неï нiкому немає дiла. Пригадує дитинство, працю разом iз Грицем, розповiдi дiда Галерника про вiйну, про полон, щедрування, святкування в нiч на Iвана Купала. Згадує й перше горе — смерть батька, який був справжнiм героєм, лицарем. Коли вона почула, як про Гордiя Чурая спiває кобзар, у неï в душi задзвенiли пiснi. Любов ïï батькiв одне до одного була для дiвчини взiрцем, тому вона й вимрiяла, вигадала собi кохання: Моя любов чолом сягала неба, а Гриць ходив ногами по землi. Парубковi не стiльки сподобалася iнша дiвчина, як набридли щоденнi материнi нарiкання на нестатки. Гриць i Марусi часто говорив: Затям, любов любов'ю, а життя життям. А вiн же був хоробрим козаком! Але: Не так тi кулi козаку страшнi, як це щоденне пекло метушнi. Бобренчиха весь час говорила синовi, що Маруся — надто розумна для дiвчини. I Гриць обирає Галю Вишнякiвну. Нерiвня душi гiрша, нiж майна! Але виявилося, що вдавати кохання теж нелегко. Й одного разу вiн приходить до Марусi, щоб полегшити свою душу. Благає простити, клянеться в коханнi. Та Маруся йому не вiрить. Але не хоче помсти: Я не труïла. Те прокляте зiлля вiн випив сам. Воно було моє. З розпачу дiвчина зiбрала зiлля, про яке знала вiд бабусi. Вона не хотiла жити, i смерть була для неï як жадане забуття, спочинок. Роздiл IV Гiнець до гетьмана Палає Украïна, скрiзь точаться боï. Iван Iскра поспiшає до Бiлоï Церкви, де перебуває Богдан Хмельницький. Нарештi дiстався. У гетьмана — безсонням обпаленi очi, старшини — в рубцях, у клоччi, прямо з бою. I все ж Iван, повiдомивши гетьмана, що полк у дорозi, розповiв йому про Марусю Чурай. Той згадав славного Гордiя Чурая, пiснi Марусi, якi спiвала вся Украïна. I написав наказ про помилування славноï пiснярки. Та чи встигне козак до Полтави вчасно? Роздiл V Страта На свiтанку Маруся вже була готова до страти. Мати принесла ïй чисту сорочку, намисто. Безжальна юрма потяглася в степ на видовисько. Маруся йшла гарна, як завжди, й горда. Слiз немає. Та раптом вершник — гiнець вiд гетьмана з помилуванням: В тяжкi часи кривавоï сваволi смертей i кари маємо доволi. ... ïï пiснi — - як перло многоцiнне, як дивен скарб серед земних марнот. Тим паче зараз, при такiй вiйнi... Маруся мовби скам'янiла: цiєï кари для неï було досить. Роздiл VI Проща Мати не витримала такого випробування i незабаром пiшла з життя. Вiдчуваючи невимовну пустку в душi, Маруся зiбралася на про щу. Йшла дорогами чорна, худа, дивилася на свiт порожнiми очима. Тiльки з часом краса рiдноï природи трохи вiдлiкувала душу: Буває, часом слiпну вiд краси. Спинюсь, не тямлю, що воно за диво, — оцi степи, це небо, тi лiси, усе так чисто, гарно, незрадливо, усе як є — дорога, явори, усе моє, все зветься — Украïна. Дорогою дiвчина зустрiла мандрiвного дяка, який поставився до неï, як до дитини. Маруся не смiла вiдкритися йому, хто така, розповiсти про свою долю. Дорогою вони бачать мiста, де проливалася кров за волю Украïни. Страшнi картини обпаленоï землi, сплюндрованоï вiйною, примушують Марусю на деякий час забути про особисте горе. Вона складає пiсню про Байду iнших славних захисникiв вiтчизни, а дяк дивується з ïï голосу. Доходять до Києва — суцiльноï руïни на той час. Дяк роздумує над тим, хто ж святi. Й висловлює думку, що козакiв-оборонцiв теж можна до них причислити. Треба вчитися на прикладах власноï iсторiï. Розповiдає, що й вiн колись кохав панну, але та його мову назвала хлопською. Дяк зрiкся своєï любовi до чужоï йому по духу людини. Дяк залишив Марусi в дарунок хустку, i ïхнi шляхи розiйшлися. Роздiл VII Дiдова Балка Зима в Полтавi була тривожна. Скрiзь порожньо, тихо, сумно. Тiльки димок куриться з Дiдовоï Балки. Там живе дiд Галерник. Двадцять рокiв вiн пробув у неволi на галерах. Дiд виробляє з дерева ополоники, ложки та рiзнi немудрi хатнi речi. До нього завiтав Iван Iскра, щоб порадитися щодо Марусi. Вона самотня, горда, нiякоï турботи од людей не приймає. А вiн же хотiв зробити ïï щасливою, вiдчувати велику спорiдненiсть душ i долi. Роздiл VIII Облога Полтави Незабаром пiд брамами Полтави зупинилося вороже вiйсько. Його, за угодою, мали б впустити, але брама зачинена, мiцна, i на валах козацтво походжає. Вороги лютують, а ïм подають унiверсал, в якому говориться, що украïнський i польський народи є рiвними, Полк стоïть у полковому мiстi, це значить — стоïмо ми на своïй землi. На валу стоïть Iскра, думає про Марусю. Вона вiдмовилася стати йому за дружину, говорячи: Моє життя — руйновище любовi, де вже нiякий цвiт не процвiте. Над Полтавою нависла загроза. Вороги рубають вiковiчний Пушкарiвський лiс. Стрiляти не можна. Голод. На базарi — двi качки, одна хлiбина й безлiч матерiï, рiзних приправ, тiльки приправляти нiчого, навiть на Рiздво. Iван був у Марусi, а вона навiть не зрадiла, сама як тiнь. Облогу зняли. Полтава ожила. Роздiл IX Весна, i смерть, i свiтле воскресiння Пiсля тяжкоï зими прийшла весна, принесла надiю на спасiння. Цвiте земля, задивлена в свободу. Аж навiть жити хочеться менi, — радiє Маруся, хоч хвора на сухоти. У неï кашель, лихоманка. При йшов Iван, посидiв мовчки i пiшов, бо Богдан пiдняв козацтво за свободу, унiверсалом обiслав полки. Маруся стояла край шляху, як колись, а повз неï проходив полк, спiваючи ïï пiснi: Зелененький барвiночку, Не плач, не журися, а за свого миленького богу помолися, Ой не ходи, Грицю.

Висновки Роман у вiршах Л. Костенко Маруся Чурай має iсторико-фольклорну основу. Духовне життя нацiï показане крiзь призму нещастi ваго кохання. Твiр порушує проблеми ролi митця в суспiльствi, iндивiдуальноï свободи людини, вiрностi та зради, провини та спокути. Талановита й горда дiвчина не стала виправдовуватися, що не винна у смертi Гриця. Життя рiзних верств украïнцiв (за духовним, а не за соцiальним подiлом) оживає, виблискує яскравими фарбами пiд поетичним пером письменницi. У творi багато фiлософських роздумiв, лiричних вiдступiв, якi пронизує гаряче почуття патрiотизму.

Метки Маруся Чурай, ЛIНА КОСТЕНКО, Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, УКРАÏНСЬКА ЛIТЕРАТУРА ДРУГОÏ ПОЛОВИНИ ХХ-ПОЧАТКУ XXI СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
ЛIНА КОСТЕНКО Маруся Чурай


На главную
Комментарии
Войти
Регистрация